moovietone

 Люди часто кажуть, що їм не вистачає мотивації для того, щоб здійснити свою мрію. "Я вже намагався їти до мети, але зазнав невдачі та зрозумів, що не зможу" Чомусь невдача багатьма сприймається як поразка, проте насправді - це всього навсього частина вашого прогресу. Ми звикли думати занадто лінійно: так або ні, добро або зло, пан або пропав. Як часто ви чули, що світ не поділяється на чорне та біле, тож чому він повинен поділятися на "так,або ні"? Насправді люди не задумуються над тим, як багато поразок може бути впродовж життя. Прокинувшись зранку у нас є мільйон ймовірностей вмерти і лише одна вижити. І ми живемо. Кожен з нас – це "чорний лебідь". Цей термін, введений Насімом Талебом, описує рідкісні, непередбачувані події, які мають значний вплив на світ. Нам здається, що в житті мало непередбаченності, хоча насправді, якщо ви сьогодні без пригод доїхали до роботи це вже "чорний лебідь". Я знаю, про що говорю, в моєму житті чорних лебедів не...

 Я полечу від вас… З таких рядків починалась моя проза у 15 років, тоді я гордо підписувалась в інтернеті як 4jka, всі глузували, але потім я пояснювала, що то чайка, а не «чіка» чи щось там ще. Всі ми в 15 років хотіли полетіти. Хтось покинути рідне гніздечко, хтось на крилах юнацької любові, я не була виключенням. Завжди я відчувала себе так, наче мене не повинно тут бути, наче я десь не там, шукала себе, у дитинстві хотіла стати винахідником, потім юристом, потім уявляла як працюю у цирку, займаюсь файєр-шоу, а в 9 років казала, що моя мрія – грати на скрипці в електричках. В школі де тільки не була: скрипка, піаніно, церковний хор (прости Боже), клуб юного натураліста, театр, танці і навіть (несподівано) секція бухгалтерії (таке є, уявляєте). Але все це було не те. Моя матір завжди казала, що з моєю фантазію треба бути або письменником, або режисером, я довго пручалась (на те ж підлітки і підлітки), але все ж таки погодилась і пішла навчатися на режисуру. У нас був один виклада...

Незважаючи на те, що я здаюся інтровертом - я дуже люблю людей. Задумалася про те, скільки в нашому житті випадкових знайомств. Ось є ти. Ти існуєш у своєму світі і тут раптово в життя вривається абсолютно незнайома людина разом зі своїм світом. Я завжди так сприймаю людей, як окремий світ, тому що він реально окремий, у вас уявлення про все різне, навіть, можливо, колір неба інший. Припустімо, лежиш ти в лікарні й там лежить така сама людина, для якої чужинець ти. І ви б у звичайному житті ніколи не перетнулися, ви з різних міст, іноді навіть із країн. Або їдеш в автобусі 18 годин із попутником. І на цей час ви маєте стати найкращими друзями, що в автобусі, що в лікарні. Ви - абсолютно різні; ви, які ніколи не повинні були зустрітися - зустрілися тут, у найбільш невідповідному місці. Спойлер: найімовірніше після цього ви ніколи більше не спілкуватиметеся, іноді можете обмінюватися стікерами у вайбері, але це триватиме дуже мало. Мені здається це те, про що потрібно знімати фільми - са...

 

Кристина збиралася після важкої сесії додому: купа речей безладно окружали її немов хвилі океану, які врешті решт накриють. Дівча оптимістично намагалося впхати весь цей мотлох в сумку, проте задача ця була не з легких. Раптом роздався телефоний дзвінок. Дівчина роздратовано взяла слухавку.  - Мам,я збираюся, не заважай….Ой,та нічого я не забула, не починай.  Врешті решт двобій з валізою закінчився перемогою, та всі вкрай важливі речі опинилися в середині.  Кристина взяла телефон до рук. - Ало,можна будь ласка замовити машину. Проспект миру, дім 18, 1 під’їзд. До залізничного вокзалу. Оплата готівкою. Поки дівчина роздивлялася себе в дзеркало, звук смартфону знову пролунав.  - Так, я вже вихожу -  сказала студентка вже 2 курсу, взяла валізу та вийшла з квартири.  За дверима почувся слабкий сигнал виклику та дзвонкіт підборів, які стрімко наближалися до дверей.  Ключ повернувся та в кімнату забігла Кристина.  - Мам, дякую, як я могла забути  -...